У цей час я, взагалі то,
звик писати про ПОЧАТОК
І, чекаючи до літа,
позбавлятись від перчаток
та від іншого вбрання,
що вже так осточертіло...
Що ж це, хлопці, за фігня?!
Розум мій та моє тіло
відмовляються збагнути,
Що на дворі гори снігу, неживі стоять дерева.
Квівер власноруч зігнути –
ось розвага березнева.

Але маємо надію, що зими вже вийшов час,
Що цей безлад слід залишить лише в пам`яті у нас,
Що вже скоро льод розтане....дуже цього ми хотім
І тоді вже на водойми, як той вітер полетім...